Davecryps

90 ГОДИН НА ТИЖДЕНЬ.
Саме ця цифра мала б змусити людей зупинитися й запитати, що пішло не так.
За повідомленнями, людині, яка отримує федеральну мінімальну зарплату в США — $7.25 за годину, — довелося б працювати близько 90 годин щотижня, щоб досягти межі бідності.
Водночас, за тим самим порівнянням, необхідна кількість робочих годин на тиждень становить приблизно 11 у Японії, 23 у Великій Британії, 26 у Франції, 29 у Новій Зеландії, 31 у Португалії, 32 в Австралії та Бельгії, 33 в Ірландії, 37 у Німеччині та 44 у Канаді й Люксембурзі.
Показник США не просто вищий.
Він більш ніж удвічі переви

Одна з найбезглуздіших речей, які я чув від бумера:
«Якщо вони скасують студентські борги, наступним вони захочуть списання медичних боргів. Потім вони вимагатимуть доступної медичної допомоги. Після цього вони очікуватимуть, що ми допоможемо забезпечити житлом бездомних. Потім вони захочуть зарплати, на які справді можна прожити. Де це закінчиться? Уся країна завалиться!»
Схоже, справжня небезпека полягає не в тому, що люди загрузли в боргах, не можуть дозволити собі медичну допомогу або працюють повний робочий день і все одно ледве виживають.
А в тому, що, щойно ти розв’яжеш одну проблему, л

Ми з дружиною закінчили аспірантуру 22 роки тому, маючи разом близько $68,000 студентських кредитів. Ми сплачуємо приблизно $525 щомісяця вже понад два десятиліття й наразі повернули понад $135,000. І все ж якимось чином після всіх цих років і всіх цих грошей ми досі винні близько $58,000.
Ми позичили $68K. Ми вже віддали понад удвічі більше за цю початкову суму. І залишок досі не зник.
Тож поясніть мені ще раз, як хтось може подивитися на це й сказати, що цей борг просто має переслідувати нас іще 20 років.

Схоже, нова американська мрія — заробляти $78,000 на рік і жити так, ніби ти без грошей.
Жодних відпусток. Жодних походів у ресторани. Жодних концертів, побачень чи Netflix. Готувати все вдома. Їздити на 7-річному автомобілі. Орендувати однокімнатне житло.
Відкладати все, що залишилося, на пенсію й називати себе фінансово відповідальним. Після оренди, продуктів, комунальних послуг, страхування, бензину та решти звичайних життєвих витрат наприкінці місяця на твоєму рахунку може залишитися $300.
Ось що $78K дає тобі тепер: не розкішне життя, не фінансову свободу лише достатній дохід, щоб

Мій тато-бумер щойно сказав мені, що міг би прогодувати сім’ю з чотирьох людей протягом цілого місяця на $150.
Я сказав йому, що із задоволенням дам йому це довести.
Жодних залишків із комори. Жодних купонів із 1997 року. Жодного «це в нас уже було вдома». Просто $150, четверо людей і продукти на місяць за сьогоднішніми цінами.
Він був дуже впевнений у собі, доки я не попросив його скласти список покупок.
Раптом нагодувати чотирьох людей протягом 30 днів стало набагато складніше.

ТАТО-БУМЕР: «ТОБІ ПРОСТО ПОТРІБНО ЗНАЙТИ КРАЩЕ ОПЛАЧУВАНУ РОБОТУ».
Я: «Я ЗАРОБЛЯЮ $61,000».
ТАТО-БУМЕР: «Для того, хто тільки починає, це досить непогано».
Я: «Я працюю в цій компанії вже 7 років».
ТАТО-БУМЕР: «Тоді попроси підвищення».
Я: «Я попросив. Мені запропонували 2.5%».
ТАТО-БУМЕР: «Ну, принаймні, це вже щось».
Я: «Моя орендна плата зросла на 8%».
ТАТО-БУМЕР: «Тоді скороти свої витрати».
Я: «Я не харчуюся поза домом. Жодних підписок. Я приношу обід із дому».
ТАТО-БУМЕР: «Коли я був у твоєму віці, у мене були будинок і двоє дітей».
Я: «Коли ти був у моєму віці, цей будинок коштував $55,

Орендодавець відмовився від гарантованих $2,300/місяць, бо чекав на $2,500.
«Усього на $200 більше».
Через шість тижнів квартира досі стоїть порожня.
Додаткові $200, за які він боровся, принесли б йому $2,400 за цілий рік.
Натомість шість тижнів простою коштували йому приблизно $3,450 орендної плати, яку він уже ніколи не отримає.
Він втратив орендаря не через $200.
Він втратив орендаря через $200 і заплатив тисячі за це задоволення.

Забудьте на секунду про вартість оренди.
Подивіться, скільки годин вашого життя потрібно, щоб її оплатити.
В одному місті людині, яка заробляє $17/годину, потрібно близько 100 годин лише для оплати квартири за $1,700.
Переїдьте до Сан-Франциско — і оренда зростає до $3,600, що звучить абсолютно божевільно, доки не побачите, що зарплата там ближча до $30/годину.
Це все одно 120 годин роботи лише за житло.
Інша орендна плата.
Інша зарплата.
Майже стільки ж вашого життя минає ще до того, як ви заплатили за їжу, транспорт, медичне обслуговування чи щось інше.
Проблема не лише в дорогих містах. Про

ЯКБИ РОБОТА НА ПОВНУ СТАВКУ ДОЗВОЛЯЛА ОПЛАЧУВАТИ РАХУНКИ, БІЛЬШІСТЬ ІЗ НАС БУЛА Б НАБАГАТО СПОКІЙНІШОЮ.
Можна гарувати до сьомого поту, працювати понад 40 годин щотижня й усе одно знову залишитися без грошей ще до наступної зарплати.
Їжа коштує цілий статок. Оренда — просто абсурдно дорога. Зарплати майже не зросли, тоді як усе інше стрімко подорожчало.
Ти урізаєш витрати. Ти складаєш бюджет. Ти працюєш більше.
І все одно не можеш виграти.
Щось серйозно не так, коли людина може працювати повний день і все одно ледве дозволяти собі базове життя.
Ти працюєш без упину, отримуєш зарплату, розрахов

ШЕСТИЗНАЧНА СУМА РАНІШЕ ОЗНАЧАЛА, ЩО ТИ ВЖЕ ДОСЯГ УСПІХУ. ТЕПЕР ЦЕ МОЖЕ ОЗНАЧАТИ, ЩО ТИ ЛЕДВЕ ВСТИГАЄШ ЗА ВИТРАТАМИ.
Оренда або іпотека. Інфляція. Студентські кредити. Медицина. Продукти. Комунальні послуги. Страхування.
Усе це з’їдає зарплату ще до того, як ти встигаєш нею насолодитися.
Я розмовляю з людьми, які заробляють $100K–$150K на рік, але все одно кажуть, що почуваються без грошей, бо після оплати рахунків майже нічого не залишається.
Ось цього люди й не розуміють.
Зарплата в $100K звучить як великі гроші, доки не побачиш, що насправді можна купити за $100K .
Шестизначна сума вже не

Флорида дешевша за Нью-Йорк.
Це звучить чудово, доки не порівняти, скільки люди насправді заробляють.
Працівнику в Маямі, який заробляє $14/годину, потрібно близько 171 години лише для того, щоб покрити орендну плату в $2,400.
У Нью-Йорку тому, хто заробляє $17/годину, потрібно приблизно 188 годин, щоб покрити оренду квартири за $3,200.
Так, оренда в Маямі дешевша.
Але й зарплата там менша.
Саме про це люди замовчують, коли вихваляються «нижчою вартістю життя».
Дешевше місто не означає автоматично доступніше життя.

ЧЕК НА $9,000, ЩОБ ЗАЛИШИТИСЯ ВДОМА ЗІ СВОЇМИ ДІТЬМИ, НЕ НАДІЙДЕ.
Так само, як і чек від DOGE так і не з’явився.
Повернення коштів за мита теж не надійшло.
Дешевші продукти не з’явилися чарівним чином.
Ціни на бензин не залишилися на рівні $2.
Медичне обслуговування раптом не стало доступним.
А рецептурні ліки не стали на 600% дешевшими.
У якийсь момент віра в кожну нову обіцянку після того, як останні десять так і не справдилися, перестає бути оптимізмом.
Це вже, бляха, свідомий вибір.

Найдивніше в навчанні в коледжі — навіть не плата за навчання.
Це математика, яка чекає на вас після випуску.
Студент може вийти після чотирьох років навчання з боргом приблизно $190,000, а потім отримати роботу початкового рівня із зарплатою близько $51,000 на рік.
Ви витратили свої ранні 20 років, позичаючи шестизначну суму, щоб отримувати зарплату, яка ледве покриває один рік освіти, що привела вас до цього.
А потім ми дивуємося, коли молоді люди не поспішають брати на себе величезні борги.
Можливо, вони не бояться важкої роботи.
Можливо, вони просто підрахували.

Мій двоюрідний брат 5 років заощаджував на перший будинок вартістю $275,000 у своєму рідному місті.
Він нарешті отримав попереднє схвалення, запропонував $284,000 $9K понад запитувану ціну — і все одно отримав відмову ще до кінця дня.
Через два тижні будинок належав інвестиційній компанії, яка заплатила $300,000 ГОТІВКОЮ, встановила розумний замок і знову виставила його на ринок за $2,550/місяць.
Тоді він переглянув записи округу.
Тій самій компанії належали 15 із 21 будинку на його вулиці.
Він не був надто лінивим, щоб купити будинок.
Він не був безвідповідальним у поводженні з грошима.
Він

Мій племінник Джонні — нейрохірург у Німеччині.
Нещодавно лікарня у США запропонувала йому $680,000 на рік, щоб він переїхав через Атлантику.
Він відмовився.
Я запитав, чому хтось відмовився б від таких грошей.
Його відповідь мене здивувала: «Бо я насправді не впевнений, що став би багатшим».
У Мюнхені його зарплата €58,000 передбачає те, що американцям часто доводиться купувати окремо: 35 днів відпустки, оплачувану батьківську відпустку, надійний громадський транспорт, надійний захист приватності та надзвичайно різноманітне суспільство.
Американська пропозиція виграє за розміром зарплати.
Нім

Я ЗНАЮ, ЩО ВЛАСНИКАМ ЖИТЛА ЦЕ НЕ СПОДОБАЄТЬСЯ, АЛЕ Я ХОЧУ, ЩОБ РИНОК ЖИТЛА ОБВАЛИВСЯ.
Не тому, що я ненавиджу власників житла.
Я втомився спостерігати, як звичайні люди втрачають можливість дозволити собі житло, тоді як усі продовжують удавати, що ціни є нормальними.
Дайте мені падіння цін на житло.
Дайте мені доступні іпотечні кредити.
Дайте мені ринок, на якому звичайна зарплата знову справді може дозволити купити будинок.
Якщо для цього ціни мають сильно впасти — нехай буде так.
Я ХОЧУ, ЩОБ РИНОК ЖИТЛА ПРАЦЮВАВ ДЛЯ ЛЮДЕЙ, ЯКІ СПРАВДІ ЖИВУТЬ У ЦИХ БУДИНКАХ.