DZzzz

Фінанси й технології — це цивілізація.
Криптосфера — це перенесення епохи П’яти династій і Десяти царств у блокчейн — для цього людського світу це вже найбільше з усіх благ —
Цикл одного проєкту справді приблизно такий самий, як і термін правління одного імператора. «Хто має сильне військо й дужих коней, той і володарює».
Сатоші Накамото й справді є богом, який досяг істини через просвіту. Нехай йому поклоняються десять тисяч поколінь.
Погляньмо на сутінки імперії🌇; якщо пропустили сьогодні, не варто шкодувати, адже це відображення кожного наступного дня.

Не знаю, старший брате Коте, що саме ти шукаєш.
Я так люблю Храм предків. Давні кипариси сягають небес. Кожен із них — даоський наставник. Ідеш між деревами, зливаєшся з їхньою енергією та духовністю й відчуваєш, що душа стала набагато стійкішою.
Ідучи, міркую: коли я помру, було б добре спалити мене, поховати тут або розвіяти тут, щоб стати добривом для квітів під великими деревами. Оце й справді — усміхатися в дев’яти джерелах — але як оминути перевірку безпеки і хто ж допоможе мені це влаштувати?
Безмежних благословень Небесному Владарю.

Восени все добре, тільки сонце надто яскраве, від чого стає дратівливо. Мені подобається це літо, бо майже завжди йдуть короткочасні дощі, а отже, небо постійно захмарене.
Температура не є абсолютною, як і світло; що ж тоді називати гарною погодою — мені більше до вподоби вітер і дощ, наче в пітьмі, упереміш із похмурістю. Трохи спекотніше чи прохолодніше — байдуже.
У цю спекотну й задушливу погоду варто подивитися на щось тепле й лагідне.
Столичний музей теж вартий відвідання. Усередині є вишукані вироби з нефриту часів династій Сун, Мін і Цін.

Той, хто підіймався на гору, зустрів божество, яке спускалося з гори.
Це ранок усіх богів.
Великі єноти, великі руді, корівки… усі вони вправні ватажки, що охороняють гори та патрулюють вулиці.
У Пекіні є одна особливість, яка особливо тішить: 🐈 усюди мають віруючих, що їх утримують і підносять їм дари. У хутунах їх також часто вшановують як тотеми.
Дикі й неприборкані, безтурботні та недбалі, байдужі до життя і смерті, а якщо не коряться — б’ються; надзвичайно спокусливі.

На низькій горі Сіхай зайшов подивитися на храм Хуейтун.
Спочатку його збудував Яо Гуансяо; він називався монастирем Чженьшуй Гуаньїнь, а також храмом Фахуа. За часів Цяньлуна його перебудували й перейменували на храм Хуейтун. Після заснування КНР його знесли під час будівництва метро, у 88 році насипали тут гору, а на ній відбудували храм; нині тут розташований меморіальний музей Го Шоуцзіна. Краєвид звідси — один із найкращих у Внутрішньому місті.
Го Шоуцзін був видатним фахівцем з астрономії та водного господарства, очолював Ціньтяньцзянь, і саме він визначив структуру водної системи Пекіна

Побував у колишній резиденції Ґо Мо-жо.
У молодості ми завжди дивилися на весь світ зверхньо, особливо на літераторів — вважали, що цей ні на що не здатен, а в того є вади, і що «його можна замінити».
Насправді в добу великого суперництва дожити до природної смерті й не втратити посмертної слави — уже означає бути найвидатнішим серед видатних.
Через дощ довелося залишитися в гостях, і я довго читав у задньому дворі книжки прем’єра Ґо; через щирість їхньої мови в одну мить моє серце сповнилося глибокого смутку.
У дворі — змієподібні боби, багряно-червоні та густо-зелені, пишні й буйні вже п’ятд

Храм Білої Хмари збудував даоский наставник Інь Чжипін. Державний храм.
Я завжди вважав, що твори Цзінь Юна нецікаві саме тому, що він надто часто протягує власні погляди.
Коли рівень людини недостатньо високий, їй здається, що протягувати власні погляди — це здатність. Але досягнувши певного рівня, вона лише вважатиме, що це не просто не є здатністю, а ще й огидно.
Велика майстерність і велика вправність зрештою виявляються простотою. Велике просвітлення зрештою полягає лише у відсутності прагнень.
Довголіття — велика чеснота в людському світі.

Вранці, повертаючись після гри в карти й проїжджаючи повз вулицю Сяоюнь, я побачив безліч чудових іпомеї. У неї є надзвичайно красиве ім’я — «ранкове личко». Оскільки вона розквітає надто рано, мені нечасто доводилося бачити її в повному цвіті. Але коли доводилося — я дуже радів.
Це літо я провів разом із друзями по картах. Власне, і цю весну я також провів разом із друзями по картах.
Літо зрештою минуло, і до Пекіна знову повернулася прохолодна погода.

Справді з’явилося відчуття, що один цикл завершився.
Економічні цикли не надто вражають, справжнім циклом є цикл влади. Усі коливання, які ми пережили, були лише маленьким штрихом влади.
Того дня ми говорили про те, що любимо гуляти хутунами, про красу Пекіна та Другого кільця. Мій партнер по грі в карти сказав, що насправді кожен старий будинок має власну історію.
Я сказав: так, але не кожен старий будинок має історію влади.
Зелені гори все ті ж, скільки разів уже червоне вечірнє сонце.

Останнім часом друзі по маджонгу з усіх кінців країни приїхали до Пекіна. Одна партія маджонгу за іншою.
Минулого року всі, хто мав офлайн-бізнес, зазнали збитків, зате майстри своєї справи всі заробили. А дівчатка тих років уже виросли — тепер усі стали провідними агентами, великими продюсерами й режисерами.
Я грала зі своїм давнім партнером «搂着窝输» — двоє стареньких, жодного з них не змогли перемогти. Ха-ха-ха, але як же було добре — така тепла й безтурботна атмосфера, коли куди не глянь — усюди рідні, і ти заздалегідь насолоджуєшся родинним щастям.

Дощ і вітер журливі, крик курей гучний. Ось я побачив достойного чоловіка, та чому ж мені не радіти?
Дощ і вітер суворі, крик курей дзвенить. Ось я побачив достойного чоловіка, та чому ж мені не вилікуватися?
Дощ і вітер темні, крик курей не вщухає. Ось я побачив достойного чоловіка, та чому ж мені не радіти.

У цій частині, що на схід від руїн Великої столиці, є неабияка чарівність.
Чимось схоже на Янхе Лянма: з одного боку парк із зеленими соснами й кипарисами, з іншого — заклади з непоганим стилем.
Усе тут нове, і сосни — щойно посаджені.
Раніше ми всі ходили на захід, у бік Туцзичена — якраз та ділянка стежки з квітучими айвовими деревами, де можна дійти аж до торговельного району, пов’язаного з Олімпіадою, і там щось купити й поїсти.
Схоже, що тут більше відчуття Лянмахе, ніж на Північній Сяохе. Щоб було відчуття жвавого життя й процвітання, все одно треба ближче до центру міста.

Зайшов у музей «Гунъи» з відвідуванням спадщини ремесел і подивився виставку золота з Shui Bei.
Зараз я вже не надто вмію цінувати ці жовті й білі речі. Мені здається, вони важкі, громіздкі, набридливо перевантажені, жирні й лиготні.
Бачачи ці давні прикраси, думаю: «“Анпін да чжуан” — це справді річ, яка неймовірно мучить» — а насправді це все одно перевірка на покірність.
Я не вважаю, що це красиве — мені здається, це кайдани. Те, що на голові, — це по суті онучі для ніг, тільки на голові.
Прогрес людства полягає в тому, що сучасні кайдани стали легшими.

Сяюче, як кришталь, і спокійне, як вода.